Основні результати:

Реконструйовано послідовності ландшафтно-кліматичних подій останнього і сучасного міжзледенінь у регіонах широколистолісової зони, північному і центральному Лісостепу, північному, східному і південному Степу. За педостратиграфічними, палеопедологічними, зокрема мікроморфологічними, палінологічними даними, частково геохімічними і магнітомінералогічними ландшафтні сукцесії, досліджені за проєктом, скорельовані між собою та із відомими з літературних джерел.

Реконструкція перебігу ландшафтно-кліматичних подій в ареалах природних зон дала змогу встановити 14-16 короткоперіодичних етапів (тривалістю 500-1000 років) для останнього міжзледеніння і 14 етапів для голоцену. Для другої половини голоцену визначено їхній поділ на етапи тривалістю 300-400 років. Реконструкція ландшафтно-кліматичних етапів у різних зонах показала їхню добру зіставність у часі та за напрямком змін на обох міжзледеніннях. Це свідчить про відображення у них глобального кліматичного сигналу. Але магнітуда змін у різних зонах є відмінною, що відображає різну чутливість ландшафтів до глобальних кліматичних подій. Найбільш чутливими є ландшафти суперекотонів: північного Степу і особливо Лісостепу. Тут зміни на короткотривалих етапах відбувалися на рівні зональних ландшафтів. Найменшою стійкість ландшафтів була у Лісостепу, найбільшою – у центральних частинах (‘ядрах’) зон широколистих лісів і середнього степу. Тут на короткотривалих етапах ландшафти змінювалися на рівні підзон у степу і на рівні провінцій (океанічніші, континентальніші) у лісовій зоні.

В усіх зонах коливання теплозабезпечення найбільшими були у давньому-ранньому голоцені, що відображає їхній перехідний характер від перигляціального довкілля до міжльодовикового. Потепління відбувалося спрямовано, але осциляторно (чергування субперигляціального клімату із бореальним. У середньому і пізньому голоцені та від початку оптимуму останнього міжзледеніння зміни ландшафтів на рівні систем (від помірних до південно-бореальних) відбулися лише один раз – між оптимумами міжзледенінь. На останньому міжзледенінні вони мали місце і на заключній фазі, яку не досягнуто у голоцені. Коливання теплозабезпечення були найбільшими у Лісостепу.

Спільною рисою обох міжзледенінь є подібність їхньої ландшафтно-кліматичної структури вищого рангу. Вони мають початкові стадії із різкими змінами тепла та зволоженням і включають два оптимуми, розділені стадією погіршення клімату. Ранній оптимум є теплішим, із меншими магнітудами кліматичних коливань (ландшафти стійкі в усіх зонах). Пізній оптимум прохолодніший, із зростанням зволоження і контрастнішими змінами між короткотривалими етапами. Оптимуми міжзледенінь мають дві основні підстадії, на пізній із яких клімат був ариднішим.

Спільними рисами обох міжзледенінь є різкий перехід від внутрішнього похолодання до пізнього оптимуму і поступовий перехід від попереднього зледеніння до раннього оптимуму. Значною є подібність рослинних сукцесій від початкових стадій до першої половини пізнього оптимуму. Спільною рисою є відсутність прямого зв’язку між максимальним поширенням лісів на ранньому оптимумі і найбільшим розповсюдженням мезофільної широколистої рослинності на пізньому. Ліси Quercetum mixtum ранніх оптимумів є типовими для районів із достатнім зволоженням і жарким літом (ознаки континентальності клімату). Деревні породи пізніх оптимумів потребують більш океанічних прохолодніших умов, особливо літа. Найбільша океанічність клімату існувала у першій половині пізніх оптимумів.

Вік короткотривалих етапів голоцену визначений за ¹⁴С та археологічними датами. За відсутності в Україні датування останнього міжзледеніння (вік поза межами ¹⁴С методу), для його хроностратиграфії виконано кореляцію із ландшафтно-кліматичними подіями у репрезентативних розрізах Центральної і Західної Європи, розташованих на тих же широтах, що й в Україні: Гранд-Піль (Woillard, 1979; Kukla et al., 1993), Les Echets (Reille&de Beaulieu, 1984), Рокурт, Арміньї (Haesaerts et al., 2016), Дольні Вестоніце (Antoine et al., 2024). Кореляція вказала на високий ступінь подібності палеокліматичних записів і стала містком до подальшої кореляції короткотривалих етапів України із морськими ізотопно-кисневими стадіями (Lisiecki and Raymo, 2005).

Два оптимуми міжзледенінь на території України розділені стадією погіршення умов для зростання широколистих порід, у степовій зоні – дерев. Її не виражено у пилкових сукцесіях Північної Європи (океанічніший клімат), але відображено у палеорослинності Південної Європи (Sanches-Goni et al., 2000; Shackleton et al., 2003), морській ізотопно-кисневій шкалі (Ruddiman et al., 1989; Voulker et al., 2009), записах льодовикових кернів Гренландії (Rasmussen et al., 2003, 2023). На нашу думку, відсутність вираженої стадії похолодання у Пн. Європі може бути зумовлена пом’якшуючим впливом Пн.-Атлантичної течії. Короткоперіодичні етапи голоцену добре зіставляються за трендами і магнітудою змін із записом льодовикового керну Гренландії (Parker et al., 2022).

За методом кращих сучасних пилкових аналогів (Magny et al., 2001) реконструйовано кількісні кліматичні показники (середні температури року, січня, липня, середньорічну кількість опадів) для короткотривалих етапів обох міжзледенінь. Базу даних сучасного пилку Євразії інтегровано із базами даних розрізів України. Кількісні реконструкції палеокліматів (75 проб для останнього і 186 проб для сучасного міжзледеніння) виявили значні осциляції їхніх параметрів. Чітко виявлене міжоптимальне похолодання, максимум опадів та найвищі зимові температури на першій стадії пізніх оптимумів, найвищі літні температури на ранніх оптимумах, у пізньому голоцені ₋похолодання пізньої бронзи та «малий льодовиковий період». Осциляції добре корелюють із такими у Європі (Brewer et al., 2008; Kupryjanowicz et al., 2018; Pidek et al., 2021).

Пряма кореляція короткотривалих етапів обох міжзледенінь свідчить про закономірний хід ландшафтно-кліматичних подій. Порівняння закінченого останнього і незавершеного сучасного міжзледеніння дало змогу визначити місце сучасного стану довкілля у ландшафтно-кліматичній послідовності міжзледеніння. Воно відповідає закінченню першої підстадії пізнього оптимуму, із теплим вологим кліматом, який, за даними палеогеографічного передбачення, триватиме біля 400 років. На тепер природний тренд і антропогенний чинник здійснюють односпрямований вплив, чим, ймовірно, зумовлене швидке зростання температур в останні десятиріччя. Виходячи із даних за останнім міжзледенінням, після 400 років відбудеться похолодання у межах помірного клімату, із зростанням його континентальності (особливо у Степу). У лісовій і лісостеповій зонах зменшиться участь у лісах граба, ослабнуть процеси опідзолювання. Через 2 тис. років за передбаченням почнеться перехід до заключної стадії міжзледеніння із південно-бореальним кліматом, поширенням сосни та берези, на півночі і заході – ялини (поодинокими широколистими), із відносно зволоженим кліматом (зниження випаровування), за 4 тис. років – перехід до бореальних лісостепу і степу.